Зморена повернулася пізно ввечері від свекрів, а чоловік з друзями пиво п’є. Один із гостей мені й каже: «Гарна ти господиня, Тетяно, та чому ж ви з Андрієм так погано живете?». Ніколи не думала, що від чужої людини почую, яка я погана дружина. «Якщо тобі зі мною так гірко, то що ти тут досі робиш?», – запитала я у чоловіка, зібрала його пожитки та виставила за двері

З моїм чоловіком ми були разом майже 25 років. Їх не можна назвати простими. Були й світлі, і важкі моменти. Але тепер у кожного із нас своя дорога. Це моє остаточне рішення. За ці роки я дуже втомилася і лише зараз усвідомила, що самій мені буде краще.

З Андрієм ми одружилися наприкінці дев’яностих. Він єдиний син у своїх батьків, які були простими людьми. Дати вищу освіту своїй дитині вони не те що не змогли, а швидше вважали це непотрібним. А без диплома і тоді, й зараз перспектив у рази менше, ніж з ним.

У ті часи нікому легко не було. Чоловік довго перебивався тимчасовими заробітками. Все ніяк не міг знайти постійну роботу. Врешті-решт мій батько влаштував його до свого знайомого приватного підприємця, який тримав невеликий цех із виготовлення меблів. Гроші були невеликі й нестабільні, але вже краще, ніж нічого. Андрій і досі там працює.

З чоловіком ми жили у власному домі, який будували аж 6 років. Маємо єдиного сина. Зараз йому уже 21. У цьому році вступив до магістратури.

Пам’ятаю, ще коли з Андрієм зустрічалася, друзі мене застерігали, говорили, що він мене не вартий, що знайду кращого. Не скажу, що було шалене кохання, але щось мене біля Андрія тримало. Зараз думаю, що було його просто шкода. Якби покинула, він би сам пропав. Завжди у нього були якісь нереалізовані амбіції. Хоче багато, але зусиль для цього майже не докладає, от і отримує пшик. Часто повторював, який він класний спеціаліст і, якби розпочав власну справу, то відразу б розкрутився. Але почати щось робити самостійно так і не зважився. Мабуть, це і добре, адже підприємницька жилка у нього відсутня взагалі.

Я від початку вкладала у сімейний бюджет більше, ніж мій чоловік. Маю диплом викладача англійської мови. Спочатку працювала вчителем, потім влаштувалася перекладачем. Весь час паралельно підробляла репетитором, попри те, що на другій моїй роботі зарплата досить висока. Але треба було заробляти, адже на чоловіка я покластися не могла.

Щодня страшенно втомлювалася. Ледь встигала з домашніми справами. Адже готування, прибирання, прання та ще й город ніхто не скасовував. Андрій мені у цьому допомагати не хотів. Виховання єдиного сина також повністю переклав на мої плечі. Я розривалася між роботою, синовими уроками та хатніми справами, а чоловік приходив з роботи й дивився телевізор. Син до цього часу пам’ятає, як попросив батька допомогти вивчити історію, але у відповідь отримав: «У мене кіно. Іди он до мами». Андрій тепер ображається на власну дитину, що той його не поважає. Треба було раніше про батьківський авторитет думати.

Останні п’ять років Андрій взагалі розслабився. Він звик, що дружина про все подбає. Я сама платила комуналку. Андрій навіть не знав скільки й коли. Ще й хизувався цим перед друзями. Я купувала продукти, побутову хімію, одяг, й для нього в тому числі. Чоловік грошей на це мені майже не давав і ніколи не цікавився звідки вони у мене беруться. Йому так було дуже зручно.

На мені тепер ще і його батьки, які на власного сина давно рукою махнули. Від нього ніякої помочі. Я ж так не можу. Вони у свій час, допомагали, ніколи не відмовляли. Ми у їх домі 6 років жили. Здоров’я у них уже немає, от і доводиться мені туди тепер весь час бігати. Добре, що хоч живуть неподалік.

Вперше я задумалася про розлучення 2 роки тому. Чоловік почав постійно влаштовувати скандали, що я мало й не таке готую, та ще і йому особисто недостатньо уваги приділяю. А я ж уже просто з ніг падаю.

Я тоді запитала у свекрів, чи приймуть вони мене до себе, адже більше не витримую. Вони, дякую їм, сказали, що завжди мені раді й підтримають будь-яке моє рішення. Стануть на мою сторону, а не сина. Єдине, на чому наполягали, що не повинна залишати будинок чоловікові. Я послухала й погодилася. Сказала Андрію, що якщо я його не влаштовую, то хай іде і шукає кращу. Він і пішов. Ще й дверима грюкнув. Недовго, правда, ходив. Повернувся уже на ранок. Падав у ноги, руки цілував. Але вистачило його лише на рік.

Одного разу я зморена повернулася пізно ввечері від свекрів, допомагала їм на городі, а чоловік з друзями на ганку пиво п’є, весело час проводить. Один із гостей мені й каже: «Гарна ти господиня, Тетяно, та чому ж ви з Андрієм так погано живете? Ти весь час скандалиш. Сина та власних батьків проти нього налаштовуєш».

Ніколи не думала, що від чужої людини почую, яка я погана дружина. Жодного разу сину нічого поганого про батька не говорила. Він сам усе бачить. Якщо потрібна допомога, то не до нього, а до мене звертається. Й телефонує мені щодня, а батьку дуже рідко. А навіщо? Той його життям майже не цікавиться. Свекри також не сліпі. Мене підтримують, бо знають, що невістка єдина їх на старості літ підмога, а не рідний син.

«Якщо тобі зі мною так гірко, то що ти тут досі робиш?», – запитала я у чоловіка, зібрала його пожитки та виставила за двері. Досить уже ставитися до мене, як до служниці. А я ще дурна мовчала, коли Андрій себе жартома альфонсом називав, мовляв, повністю на утриманні у дружини. Який із нього альфонс? Трутень він, а не альфонс.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

16 − 1 =

Зморена повернулася пізно ввечері від свекрів, а чоловік з друзями пиво п’є. Один із гостей мені й каже: «Гарна ти господиня, Тетяно, та чому ж ви з Андрієм так погано живете?». Ніколи не думала, що від чужої людини почую, яка я погана дружина. «Якщо тобі зі мною так гірко, то що ти тут досі робиш?», – запитала я у чоловіка, зібрала його пожитки та виставила за двері