Знахідка що змінила життя

Працюючи на роботі головним бухгалтером я часто могла затримуватись виконуючи квартальні звіти, та і багато інших рутинних справ моєї посади. Досить часто потрібно було доробляти документи та звітуватись вже в після робочий час у кабінеті директора. Все це було моєю буденністю до якої я звикла, і часто могла досить пізно повертатись додому.

Так і сталось одного пізнього осіннього вечора повертаючись із роботи я як завжди ішла додому однією ж стежкою. Бігла додому, бо знала що там мене чекає мій Граф (собачка породи французький бульдог). Взявши Графа на прогулянку ми пішли до парку, вже знайомим нам шляхом. Як тут до мого пса щось зацікавило біля лавочки. Коли я підійшла ближче моєму здивуванню не було меж. Біля Лавочки сиділа маленька дівчинка закутала в теплий плед, приблизно трьох років. Вона була одна і погано розмовляла, стало очевидно що вона залишилась одна. Я почала розпитувати дівчинку чому вона сама в парку, і де її батьки, з ким вона сюди прийшла. Дитина розгубилася і не могла скласти й декількох слів, лише розгублено заплакала і сказала що хоче до дому. На мої запитання де ти живеш? Дівчинка також не могла дати відповідь. Я вирішила забрати дитину додому через те, що вже було досить пізно та темно, хтозна-що може статись з однією дитиною в ночі у парку. По дорозі Я вияснила що маму звуть Аліна. Я вирішила подзвонити до міліції по приходу до дому та розмістити оголошення в інтернеті про те що знайшла дівчинку трьох років. Поки я чекала дільничого, заварила дівчинці какао і дала печиво, малеча вже дуже зголодніла. ЇЇ звали Соломійка.

Прийшовши дільничий зазначив мої показання та зв’язався із соціальною службою. Тим часом додому прийшов мій чоловік Дмитро і був здивований такою компанією людей у нашій квартирі. Присів поруч зі мною на кухні та дізнався усі деталі того що сталось сьогодні. Соціальна служба мала приїхати з ранку тому, що вже була пізня година, ми з Дмитром покупали дівчинку та вклали спати. Я випрала її плед та речі, щоб на ранок дитина могла вдягнутись в усе чисте та сухе. Соломійка забавлялась із Графом і їй було в нас дуже безпечно.

Ми з Дмитром хоч неочікувано для нас, але вперше відчули на собі відповідальну роль батьківства. З ранку нас розбудив дзвінок соціальної служби, вони приїхали за Соломійкою, для встановлення особи. Соломійку забрали в дитячий будинок, як вияснилось мама Аліна працює за кордоном і навідує дівчинку надто рідко, опікується дитиною бабуся яка хворіє на хворобу Альцгеймера і просто забуває про те що дитину потрібно забирати із садочка. Маленька Соломійка просто загубилась, ідучи додому з дитячого садочка. Пізніше як з’ясувалось, матір Соломійки не хотіла забирати її до себе, бо не мала часу піклуватись нею, а за бабусею самою потрібен був догляд, їх лишили батьківських та опікунських прав та передали малечу в сиротинець. Це було дуже болісно для Соломії, ми розуміли що дитина повністю лишилась близьких людей, серце наше розривало на частини від цієї думки. Ми з Дмитром знали про цю ситуацію, бо попросили соціальну службу оповістити нас про подальшу долю дитини.

Як тільки ми дізнались що маля в дитбудинку, вирішили навідати її, взяли солодощів та фруктів і Графа, щоб дитина могла погратись із ним на свіжому повітрі. Там же Дмитро запитав мене чи хотіла б я дитину, він знав що я вже давно хочу, але в нас не виходило. Там ми й прийняли рішення говорити з директором дитячого будинку про удочеріння Соломійки. І так проходили наші кожні вихідні ми приїжджали до Соломійки як тільки мали час, до тих пір поки тривала підготовка усіх документів для удочеріння.

Ми з Дімою пройшли й медогляди й комісії. Зробили ремонт в дома та облаштували дитячу кімнату по всім нормам. В той момент нам здавалось що це ніколи не закінчиться, але ні. Пройшло ще чотири місяці з того часу, як ми знайшли нашу дівчинку, ми повністю завершили всі справи з документами по удочерінню і забрали маленьку Соломійку додому. Ми з Дмитром були щасливі, ставши справжньою сім’єю, і Соломійка почала до нас звертатись – мама і тато. От як буває щастя приходить коли сам не чекаєш.

Минав час наша дівчинка пішла в перший клас, потім на гурток танців. Все в Соломійки вдавалось, це була дуже активна і цікава дитина яку захоплював весь світ. Вона була дуже здібною, минали роки й вона брала участь в шкільних олімпіадах. Пізніше їздила на турніри з танців та займала призові місця. Ми з Дімою завжди допомагали Соломії та не могли натішитись коли бачили які успіхи в нашої дитини. Пройшло ще декілька років і наша донечка вже закінчувала школу. Був випускний бал, гарне плаття та однокласники, прощальний вальс. Всі стояли й плакали на тому випускному балі, особливо ми з Дімою коли бачили як виросла наша дівчинка і якою стала. Того ж літа Соломія вступила у престижний Університет нашого міста та вирішила навчатись на стоматолога, завжди їй подобалась хімія та біологія у школі. Що ж там казати закінчила наша дівчинка навчання із червоним дипломом.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × 3 =

Знахідка що змінила життя