Зять сприйняв це на власний рахунок і вже кілька місяців не хоче бачити мого чоловіка і, відповідно, мене теж

Лариса – наша єдина дочка, тому ми з чоловіком усе, що робимо – для неї.

Ми ніколи для дочки нічого не шкодували. Краще себе обділимо, але не дитину.

Ще коли Лариса навчалась в інституті ми з чоловіком відклали трохи грошей і купили їй квартиру. Навіть послуги дизайнера замовили, аби ремонт був стильний. Меблювання житла також взяли на себе.

Після закінчення інституту Лариса вирішила виходити заміж. Наречений її, Микола – простий сільський хлопець, як то кажуть, ні кола, ні двора. Але ми з чоловіком проти не були, адже головне, щоб людина хороша.

Своїм коштом зробили весілля, хоча з нашого боку було лише тридцять гостей, в той час, як зі сторони нареченого – шістдесят. Ми ділити витрати не стали, адже розуміли, що батьки Миколи – пенсіонери, грошей не мають, а родина велика і всіх хочеться запросити.

На весілля дітям автомобіль подарували – новий, з салону. У Лариси водійських прав немає, тому вийшло, що подарунок більше зятеві, аніж доньці. Але ми на те не зважали, адже у нас тепер двоє дітей.

Направду, ми прийняли Миколу в сім’ю, наче рідного. Ще й дочку навчали, що чоловіка треба слухатись, адже він в сім’ї голова. Часом з боку могло здатись, ніби ми шкодуємо зятя більше, ніж дочку.

Але Миколі наша любов скоро почала сидіти в печінках. Звикнувши до хорошого життя, він забув звідки приїхав і що все, що має, дали ми.

Коли чоловік допоміг зятеві влаштуватись в хорошу фірму на роботу, той зовсім відчув себе «господарем життя». До нас почав ставитись чи то з презирством, чи то зі зверхністю.

Ларису до нас перестав в гості пускати, мовляв, ми на неї погано впливаємо. І нас до себе теж заборонив кликати, адже ми з чоловіком, бачте, відчуваємо себе там, як удома.

А все через те, що чоловік якось акуратно натякнув зятеві, що у квартирі потрібно поличку прикрутити краще, адже вона ледве трималась. Зять цю невинну пораду сприйняв дуже агресивно, мовляв, він теж дорослий чоловік, ще й господар тут, теж очі має.

Чоловікові стало неприємно, адже він не мав на мені образити Миколу, хотів тільки по-батьківськи підказати, але вийшло гірше.

Зять сприйняв це на власний рахунок і вже кілька місяців не хоче бачити мого чоловіка і, відповідно, мене теж.

Ми в гості до них не рвемось, уже раз сходили й он як вийшло. Шкода дочку, бо вона розривається між Миколою й нами. Та й чоловіка шкода, адже він отримав ворога в особі зятя, якого так щиро любив!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eight + three =

Зять сприйняв це на власний рахунок і вже кілька місяців не хоче бачити мого чоловіка і, відповідно, мене теж